Хельга Рабл-Штадлер – дивовижна жінка. Журналіст, політик і підприємець в минулому, ось уже 26 років вона займає посаду Президента міжнародного Зальцбурзького фестивалю – найуспішнішої щорічної події у світі класичної музики. За 100 років існування музичний фестиваль дозволив багатьом оперним зіркам світового масштабу почати успішну кар’єру. В останні роки, під керуванням пані Рабл-Штадлер, захід все більше уваги приділяє розвитку молодих талантів і вихованню наступного покоління любителів опери. Поряд із майже 200 заходами для дорослого глядача у програму Зальцбурзького літа також входять понад 60 музичних вистав для дітей та юнацтва, літні оперні таборі, конкурс молодих диригентів, інтенсивний курс для оперних виконавців, які тільки розпочинають кар’єру, пересувний театр для школярів Зальцбурзького регіону і програма позакласного розвитку для молодих людей, що живуть у країнах із турбулентною економікою. Остання вже п’ятий рік успішно проходить, в тому числі, і в Україні. Наш спеціальний кореспондент поговорив з пані Президентом відразу після її зустрічі з молодими учасниками розвиваючої програми.
Якими порадами ви встигли поділитися з юними співрозмовниками?
Бути відкритими до всього нового, читати книги і вивчати мови. Все це значно розширює межі свідомості і розкриває нові горизонти. І я не кажу тільки про англійську мову – нею говорять усі. Але, наприклад, якщо у вас слов’янське коріння, то крім рідної, має сенс підучити ще пару мов із тієї ж групи. Коли я займалася бізнесом, мені доводилося часто їздити в Мілан і Париж на покази мод. Я працювала з Армані, Ів Сен-Лораном, Шанель … Тому зрозуміло, що я почала розмовляти італійською і французькою. Згодом ці знання стали неоціненними у роботі в опері. Моя англійська неідеальна, але в розмові з вами я використовую саме цю мову, і ви мене розумієте. Крім цього, звичайно, що я розмовляю німецькою і навіть трохи російською. Але в останній мої можливості обмежені. Я розумію більше, ніж можу сказати. Зі знанням мов починаєш розуміти світ кращим.
Ви родом із Австрії?
Я народилася в Зальцбурзі в 1948 році. У багатьох людей зараз виникає питання: «А що вона в такому віці все ще робить на керівній посаді?», або вони скажуть, що мені вже давно пора сидіти вдома на пенсії. Так ось, я можу відповісти, що вік – таке явище, наскільки ти сам собі дозволяєш себе почувати. Особисто я, щоб залишатися молодою, не припиняю вчитися, і робота Президента ідеальна для того, щоб дізнаватися щось нове кожен день. По суті, фестиваль сам себе винаходить щороку, і кожен раз у нас виходить зовсім новий захід – нові артисти, теми, виклики. Щоб все це працювало, нам доводиться бути дуже винахідливими, шукати підходи і вчитися у кращих і один у одного.
Де навчаються на Президента музичного фестивалю?
Зальцбурзький фестиваль поєднує драматичний театр, оперу і концертні програми. Саме це робить його унікальним. До того, як я стала Президентом фестивалю, у мене була досить довга і успішна кар’єра. Я отримала ступінь доктора юриспруденції, але жодного дню в своєму житті не працювала за фахом. Я була журналістом, підприємцем, потім політиком. Кілька років я провела в поїзді між Зальцбургом і Віднем. У Відні я працювала в парламенті, а в Зальцбурзі – двоє маленьких синів і бізнес. Кожен день, закінчивши роботу, я сідала в останній поїзд, який йшов близько години ночі, і їхала в Зальцбург, щоб о 6.30 побачитися з дітьми і потім повернутися до Відня. Не знаю, як я вижила, але у мене були прекрасні помічниці, які займалися будинком і стежили за бізнесом.
Як ви з політики потрапили ц світ мистецтва?
Пропозиція очолити фестиваль прийшла до мене в 1994 році і була дуже своєчасною. Мене вже обтяжувала робота в парламенті, і вистояти з таким розкладом було важко. Так що я трохи подумала і погодилася. Знаєте, в парламенті мені не подобалося, що було потрібно завжди «дружити проти когось», щоб твої ідеї почули. А мені хотілося об’єднувати людей, щоб творити, і саме це я можу робити, керуючи фестивалем. Завдяки роботі в парламенті я знала безліч людей, і багато хто з них були мені чимось зобов’язані, але при цьому не були моїми ворогами. Це дуже допомогло в новій роботі. Коли я стала Президентом фестивалю, мені довелося мати справу з новим викликом – я далеко не всім подобалася. Одні питали, чому вибрали жінку, коли було стільки кандидатів-чоловіків; інші – чому вибрали настільки молоду жінку; треті – чому Президентом фестивалю стала жінка без будь-якого відношення до музики (я навіть на піаніно грати не вмію), як взагалі, таке стало можливим? Я щиро дивувалася: я ж не збиралася виступати на фестивалі замість піаніста. Я хотіла бути менеджером, залучати більше грошей і глядачів. Всі ці питання закінчилися, коли я підписала перший великий спонсорський контракт. Для мене це був дуже складний період, але, як виявилося, все, що від мене вимагалося – це вміння міцно стояти на землі і впевненість, що громадська думка може діаметрально змінитися в одну секунду.
Тобто ваших опонентів, у першу чергу, дратувало, що ви – жінка?
Австрія – країна дуже консервативна, ще й католицька. До сих пір від жінки очікується, що після заміжжя вона буде залишатися вдома з дітьми. У моїй родині це ніколи не віталося. Моя мама завжди мала свій бізнес і вдома не сиділа. Для Зальцбурга, та й для Австрії в цілому, це було дуже незвично. Я виросла з усвідомленням, що жінка здатна управляти власною справою і бути успішною. У 1970х роках стало навіть модним запросити одну жінку в раду директорів, тобто бачити даму в якості віце-президента, наприклад, було певним викликом, розумієте? На цій хвилі я стала першою в Австрії жінкою-головою Австрійської Федеральної Економічної Ради (Austrian Federal Economic Chamber). Поки чоловіки займалися внутрішніми чварами і втратили пильність, я пройшла вибори. А потім було пізно говорити, що жінка не може балотуватися на позицію Голови Ради, – я вже була там.
Як ви вважаєте, – зараз така ситуація можлива?
Знаєте, чим старше я стаю, тим важливішим для мене стає донести до дівчат і жінок думку про те, що займати посади, які раніше вважалися виключно чоловічими, не тільки можливо, але й необхідно. Я не вважаю себе якоюсь рольовою моделлю. Це взагалі самовизначення сноба. Але я хочу особистим прикладом показати дівчатам, що жінка, при наявності мізків і самодисципліни, цілком здатна досягати успіху і змінювати світ.
І як Президент оперного фестивалю може змінювати світ?
Опера – не музей. Це динамічна форма мистецтва, яка швидко розвивається і веде безперервний актуальний діалог з суспільством. В наш час, коли всі намагаються знайти швидкі відповіді на складні питання, опера привертає увагу до таких соціальних конфліктів, як війна і мир, ревнощі і смиренність, помста і прощення, любов і ненависть. Вона вчить нас бачити історію з різних сторін і шукати відповіді на незручні запитання. Наприклад, «Леді Макбет Мценського повіту» Дмитра Шостаковича – монстр або жертва чоловічих ігор? Опера дає їжу для подібних роздумів.
Функція Президента фестивалю – на кшталт обов’язків міністра закордонних справ. До пандемії я щороку літала представляти фестиваль на всіх 5 континентах – від Пекіна до Лондона. Мені подобається залучати неофітів і надихати спонсорів на інвестиції в наші проекти. Наприклад, без спонсорів не було б ні дитячих оперних таборів, ні програм розвитку молодих талантів, ні можливості продавати юнацькі абонементи зі знижками. Наш фестиваль був придуманий як миротворчий проект відразу після Першої світової війни, і його основним завданням було зміцнення миру через побудову культурних зв’язків. Воно залишається актуальним і в сучасній політичній ситуації. Нам всім потрібно навчитися розуміти один одного, будувати діалог і йти на компроміси. Саме цього ми можемо навчитися в опери.
Якими трьома словами ви можете охарактеризувати себе?
Безстрашна, прямолінійна і оптимістична.
Comments