Кімберлі Шерон Джил, з Гватемали, була одним з переможців програми Solway Music Fellowship в 2017 році. Через два роки після її участі ми поговорили з нею про те, як програма вплинула на її творчі навички, чим вона займається сьогодні і які її плани на майбутнє.
- Минуло майже два роки з тих пір, як ти відвідувала музичний табір Solway в Зальцбурзі. Як справи? Чи брала ти участь у будь-яких нових творчіх заходах?
Так, цього року я закінчила школу та в листопаді і грудні працювала в театральній трупі, але так як мені потрібно було вступати до коледжу, я не могла продовжувати вчитися і була змушена піти. Тут (в Гватемалі) не так багато можливостей займатися театром, але до Різдва з’являються числені театральні трупи.
- Ти все ще займаєшься творчою діяльністю?
В даний час я працюю викладачем англійської мови і театру, так що так, я продовжую.
- Що дає тобі натхнення?
Те, що завжди змушувало мене займатися театром або грати на гітарі, – це здатність висловлювати свої думки і почуття. Це дає мені натхнення; бути собою, а не кимось іншим.
- Чи плануєшь ти зв’язати свою кар’єру з театром в майбутньому?
Якщо чесно, я ніколи не розглядала мистецтво як професію, або щось, чому я мігла би присвятити все своє життя, або навіть як засіб заробити гроші. Я завжди вважала мистецтво своїм хобі, засобом самовираження. Я займаюся мистецтвом, але не професійно, тому що вивчаю психологію.
- Два роки по тому, що ти можеш розповісти нам про свій досвід у програмі Solway Music Fellowship?
Для мене це було дійсно одне з найкращих переживань в моєму житті, я не перестаю говорити про цій досвід та розповідати про це будь кому. Люди завжди запитують мене ” як все пройшло? “Розкажи, будь ласка”, ” яка культура в Австрії?- Ти навчилася говорити німецькою?”, – Це лише деякі з питань, які мені задають. Знаєте, я дуже вдячна, тому що завдяки тому, що я змогла пережити цей дивовижний досвід, тепер у мене є робота. Раніше в мене не було можливості поїхати за кордон та вивчати англійську мову, у мене був низький рівень англійської мови, тому що в мене не було фінансових ресурсів для її вивчення. З програмою я вивчила англійську мову, і я б сказала, що моя англійська покращилась на 90%.
- Крім англійської, які ще знання ти придбала в результаті участі в програмі?
Я навчилася грати в театрі. Я дізналась про роботу Альбана Берга, до цього я поняття не мала, хто він, але ми поставили оперу, з якою виступали, і я дізналась багато про культуру Австрії. Я не можу сказати, що я навчилась грати на скрипці або іншому музичному інструменті, тому що я не була там дуже довго, але що стосується співу, то мені дали пораду, як покращити тон мого голосу, щоб мені не доводилося так сильно його форсувати при співі.
- У Зальцбурзі ви познайомилися з новими людьми в світі мистецтва, музики, театру. Розкажи мені про них, хто-небудь з них вплинув на вашу роботу?
Мої вчителі, хоча вони й знали, що ми з Марією приїхали з іншої країни, і що ми не мали багато досвіду в мистецтві, у них був інший рівень, вони взяли нас під свою опіку. Вони дали мені персонажа з “Воццек”, дали мені можливість зіграти головну роль. Це була дуже важка робота, тому що всі однокласники повинні були бути в повній синхронізації, щоб представляти персонажів, рухи, жести й діалоги… так як ми всі діяли одночасно. Я дуже пишаюся тим, що ми працювали німецькою, а не англійською, і мені довелося навчитися вимовляти слова, не знаючи німецької. Дивно бачити і міркувати про все це зараз, це було справді великою подією в моєму житті.
- Ви підтримуєте зв’язок з друзями, з якими познайомилися в таборі в Зальцбурзі? Якщо так,то як живуть вони?
Так, я фотограф, мені подобається образотворче мистецтво, і я завантажую свої роботи в свій профіль Instagram. Там я ділюся своїми фотографіями, а товариші по табору ставлять мені лайки. З дівчиною, з якою я була в таборі, Марією, я втратила контакт, але з іншими, такими як Вікі, яка також була учасницею Солвей в Македонії, ми все ще підтримуємо контакт з нею та з кількома хлопчиками й дівчатками, яких я зустріла в Австрії. В Інстаграмі я бачу, що вони продовжують присвячувати час музиці, танцям, уявляєте, у мене навіть з’явився друг, який грає на арфі!
- Крім того, що ти брала участь у кількох п’єсах, чи були в подальшому в тебе ще творчі проекти? Які?
Ні, у мене не було можливості брати участь в інших проектах.
- Які у тебе плани на майбутнє?
Крім мистецтва, я також цікавлюся наукою, я хотіла би продовжити вивчати нейропсихологію, вивчати, як ми думаємо та чому ми думаємо так, як ми іноді думаємо. Моя мета – вкласти свій внесок у суспільство, в наукову сферу та написати про це книгу. Це мій план
- Наскільки важливо брати участь у таких програмах, як музична стипендія Solway?
Я думаю, це дуже важливо. Якщо комусь дати таку можливість, це буде дуже корисно для його життя. Гватемала – слаборозвинена країна, тому молоді тут дуже важко просунутися вперед, той факт, що у мене була можливість поїхати в Австрію вивчати мистецтво, відкрив для мене багато дверей. Як я вже говорила, я викладаю в театрі, і дуже важливо, щоб у людей були такі можливості для зміцнення наших талантів. Тут, на жаль, не у всіх є така можливість. З тих пір, як я приїхала з Австрії, я стала іншою людиною, як ніби то вийшла з пузирю, я більше вірю в себе і в те, що я можу зробити, я більш мотивована і ініціативна.
- Можливо, це був перший раз, коли ти вирушила за кордон без супроводу дорослого. Якщо так, то які твої враження від самостійної подорожі?
Я ніколи раніше не їздила за кордон. Я подорожувала тільки по своїй країні, хоча завжди була дуже заповзятлива. На шляху туди, коли я була зі своєю подругою Марією, я не відчувала себе самотньою, але на зворотному шляху мені довелося подорожувати без супутника, і я дуже боялась, бо знала, що поїздка буде дуже довгою, насправді, я почала плакати, але мій координатор в Австрії допомогла мені розслабитися, вона супроводжувала мене і розповіла мені про свій досвід подорожей одною, коли вона була в моєму віці. Вона також сказала мені бути хороброю, потім її слова дали мені мужність закінчити подорож . Було дуже приємно відчувати таку свободу.
- Що б ви хотіли сказати майбутнім учасникам програми? Що б ви порадили?
Я хотіла би, щоб у них була мужність, щоб вони вірили в себе, не сумнівалися в своїх талантах, проявляли їх. Якщо їм надається можливість подорожувати, вони повинні скористатися нею, жити там кожен день на повну катушку, задавати питання, дізнаватися все, що можуть, і, найголовніше, заводити друзів.
Comments