Вже другий рік поспіль українці приймають участь у Міжнародному молодіжному оперному таборі, що кожен рік проходить в австрійському Зальцбурзі. 11 років, за сприяння Вінського філармонічного оркестру й Американо-Австрійського фонду, Зальцбурзький фестиваль опери організує три тижневих табори для талановитих дітей і підлітків (у віці від 8 до 17 років) із різних країн.
Участь українців стала можливою завдяки стипендіальній програмі Solway Music Fellowship. Два роки поспіль Міжнародна група компаній Solway реалізує її в регіонах своєї присутності в Україні, Македонії і Гватемалі.
Щоб стати стипендіатом, необхідно пройти відбіркові тури: творчі завдання і 24-тижневий курс англійської мови. Заявити про бажанні стати стипендіатом можуть юні жителі регіонів, де розташовані виробництва групи. Треба мати досвід зайнять музикою, танцями, акторською майстерністю, дизайном або образотворчими мистецтвами.
У цьому році Станіслав Чиж і Ольга Любченко із смт Побузьке Кіровоградської області виграли право представляти Україну. З 6 по 12 серпня юнаки знаходилися в компанії 45 талантів з інших країн і мали змогу репетирувати постановку молодіжного прочитання опери «Басаріди».
Станіслав Чиж поділився власними враженнями.
П: Стас, що більше за все тебе вразило у таборі, в Австрії в цілому?
В: Саме місто. Я був здивований, був у захваті від міста: товариські люди, чистота на вулицях, все продумане – і не тільки в Австрії, а в Європі в цілому. А безпосередньо в таборі ми були у змозі поставити цілу оперу за неповні сім днів. Я просто не міг раніше представити, що це можливо. Наприклад, коли ми щось готуємо у школі або в Домі Культури, це як мінімум два-три тижні. А тут лише днів п’ять на підготовку, і шостий-сьомий день – генеральні репетиції.
П: Коли ти розпочав творчий шлях?
В: Можна сказати, що давно: це було в першому класі. Нас прослуховували в музичну школу, і мені казали про можливість ходити на хор. Але у той час я не звернув уваги на ті слова …
Я повернувся до музики під впливом друга-музиканта Владислава Бондаренка, що є сином директора музичної школі і, до речі, попереднім фіналістом програми Solway Music Fellowship. Він почав підтягувати мене у грі на гітарі.
П: Як ти прийшов до рішення подати заявку на участь у конкурсі? Якщо я не помиляюся, це була твоя друга спроба?
В: Я вважаю, що якщо існує можливість, її треба використовувати. Якщо ти чогось хочеш, то ти можеш досягнути цілі. Треба брати участь у боротьбі, а далі – що буде, те й буде.
І якщо у перший раз не вийшло, треба спробувати і другий. Мама мене відмовляла, оскільки часу було дуже мало: навчання, зайняття спортом і так далі. Але Влад мене умовив: «Стас, давай! Ти можеш грати на гітарі, англійську знаєш добре. Так що давай другий раз – і тобі пощастить». Так і вийшло.
П: А що було для тебе найважчим під час відбіркових турів?
В: Проходити певні етапи зовсім не складно. Перший етап – зняти відео рідною мовою. Можна просто встати перед камерою і розповісти про себе, про те, чого ти очікуєш від участі у програмі. А ось англійською мовою вже важко, навіть якщо ти добре її знаєш.
П: На твою думку, навіщо використовувати стільки часу на вивчення англійської мови – більше півроку?
В: Мій рівень англійської мови досить добрий, я можу розмовляти достатньо впевнено. Але за цей час можна значно підтягнути знання. І це допоможе стипендіату, коли з’явиться необхідність зняти відео і коли він попаде у табір. Там усі заняття проходять англійською. Моя група була англомовною, ми всі спілкувалися англійською мовою.
П: Яка була твоя реакція на новину про перемогу у програмі?
В: Я взяв телефон, а там – повідомлення електронної пошти від Solway Music Fellowship. І у мене несподівано почали тремтіти руки: «Чи дійсно?» Відкрив, і це дійсно була правда. Побіг до мами, порадував її.
Мама була в шоці, обіймала мене. А потім, коли люди у нас у Побузькому узнали про це, то просто не давали проходу. Селище невелике, і всі знають один одного. Підходять і кажуть: «Як ти?», «Ой, молодець!», і так далі.
П: Розкажи більш детально про заняття.
В: Всі учасники були поділені на групи: з упором на танці, акторську майстерність, оркестр і хор. Заняття – різні, за кейсами. Наприклад, у перший день було більше танців, але менше акторської майстерності.
Я вважаю, що нам допомогло саме це розділення на команди: танці, хор і оркестр. Ми готували окремі шматочки виступу, а з шостого дня намагалися зібрати їх разом.
П: Чи відвідували знаменитості ваш табір?
В: Нашим керівником хору був Крістіан Стефан Хорват – це відомий в Австрії постановник опер. Брали участь піаніст Мартін Лістабарт і наш диригент Тобіас Вегерер, найвідоміший із них. Він молодий, але виграв багато конкурсів, і не тільки в Австрії. Також у таборі були драматург «великої» опери «Басаріди» Крістіан Лонгхапм і дизайнер Малгожата Щесьняк.
П: Чи змінив досвід участі у програмі твоє світосприймання, твої погляди на життя? Можливо, він вніс поправки в плани?
В: Я задумався про те, щоб піти навчатися у європейський університет, навіть почав розглядати різні програми.
П: Що б ти хотів побажати майбутнім учасникам програми?
В: Щоб вони не боялися, не соромилися. Життя дає багато шансів, і їх не можна упускати. Навіть пробувати – це вже результат. Якщо ти прагнеш до цілі, якщо працюєш над собою, над тим, щоб перемогти, у тебе все вийде.
П: Що б ти сказав батькам дітей, які хочуть прийняти участь у подібних програмах?
В: Необхідно бути товаришем дітям. Не треба нас відмовляти від чогось. Ми повинні намагатися щось змінювати, відкривати для себе. Не треба засмучуватися. Навіть якщо щось не виходить, це стане стимулом йти далі, розвиватися.
